Майстерність вчителя у вирішенні конфліктних ситуацій

Чи можливо працювати з учнями без конфліктних ситуацій? Ні! Конфліктні ситуації потенційно притаманні процесу навчання і спілкування вчителя й учнів. У той же час конфліктна ситуація – це сигнал, дзвіночок виникнення якогось порушення. Це суперечність, яка виявилася ззовні і не брати її до уваги не можна.

Таким чином, сам статус вчителя припускає можливість конфліктних ситуацій, де об’єктом можуть виступати право вчителя вимагати виконання навчальних завдань учнем, виконання ним правил поведінки, право учнів і вчителя на почуття власного достоїнства, тобто можливість конфліктної ситуації закладена в посадових функціях вчителя. Проте, щоб виник конфлікт однієї конфліктної ситуації недостатньо,конфліктна ситуація може існувати задовго до того, як відбудеться пряме зіткнення опонентів.

Конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів чи суб’єктів взаємодії [96].

В.О. Сухомлинський так пише про конфлікти у школі: «Конфлікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом – велика біда школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо – і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфлікту – одна зі складових частин педагогічної мудрості вчителя. Попереджаючи конфлікт, педагог не тільки зберігає, а і створює виховну силу колективу».

Звернемося до шкільної практики.

На уроці вчителька декілька разів робила зауваження учню, який не працював. На зауваження не реагував, продовжував заважати іншим: дістав гумку і почав стріляти папірцями в учнів. Як, по-вашому, це конфлікт? Він відбувся чи ні? Це ще не конфлікт, але в наявності конфліктна ситуація. Тут є суб’єкти конфлікту (вчитель і учень) і об’єкт конфлікту (те, що викликало конфліктну ситуацію – навчальна робота). Але якщо учень не виконує, учитель наполягає на виконанні своїх вимог. Спробуємо спрогнозувати подальший розвиток подій: якщо в цьому випадку школяр не змінює своєї поведінки, учитель буде змушений застосувати заходи педагогічного впливу. У свою чергу, учень на них буде якимось чином реагувати. Конфліктна ситуація в цьому випадку переросте у конфлікт.

Щоб відбувся конфлікт, потрібні дії з боку опонентів, спрямовані на досягнення їхніх цілей. Такі дії називаються інцидентом. Таким чином, конфлікт – це конфліктна ситуація, яка супроводжується інцидентом. У певному розумінні конфліктна ситуація і конфлікт протікають незалежно.

Розглянемо приклад однієї з конфліктних ситуацій, що часто виникає в наших школах – це зірваний урок.

Урок йшов як завжди. Учителька по кресленню почала пояснення навчального матеріалу. Раптом вона почула виразний скрип. За виразом обличчя вона відразу визначила, що це зробив С., і, не задумуючись, суворо сказала, щоб він припинив скрипіти, інакше його вижене з уроку. Вона і не підозрювала, що провал її уроку почався, тому що вона піддалася на провокацію (не змогла швидко проаналізувати й оцінити конфліктну ситуацію). Учителька продовжила своє пояснення, але скрип відновився. Тоді вчителька підійшла до С., узяла з парти його щоденник і записала зауваження (перехід до дій – виник конфлікт).

Так вона зробила відразу дві педагогічні помилки. Насамперед, якби вона врахувала особливості С. (бешкетний, нахабний, нерозумний, боягузливий), то зрозуміла б, що досить було взяти щоденник і покласти до себе на стіл, тим самим викликати в С. стимул добре працювати на уроці, щоб не записали зауваження в щоденник. Друга помилка – це втрата дорогоцінного для вчителя часу на запис зауваження і залучення до конфлікту уваги всього класу.

Оскільки зауваження було записано, С. став скрипіти ще голосніше, відверто знущаючись над учителем. Ледве стримуючи, вона стала кричати, що вижене його з уроку. Це була чергова помилка молодої вчительки (вона не вирішувала конфлікт, а ще більш поглиблювала його). Вчителька в цьому випадку поставила себе в таке положення, коли її авторитет привселюдно, на очах у дітей, падає. Такі слова («Вижену з уроку!») може собі «дозволити» учитель тільки в тому випадку, коли він твердо упевнений у тім, що учень підкориться його вимозі, коли він має великий авторитет і достатню владу. С. не тільки не вийшов із класу, а ще більше продовжував сперечатися, тоді вчителька ляснула журналом і сіла за стіл. Але це ніяк не подіяло ні на С., ні на клас. Продзвенів дзвоник, і зі сльозами на очах учителька ввійшла до вчительської, де усі вчителі співчували їй, слухаючи її розповідь про зірваний урок.

Наступний урок у цьому класі був урок географії. Викладала цей предмет учителька, що була подругою молодої вчительки і сильніше за інших пережила її розповідь. Будучи в напруженому стані, вона, забувши привітатися з дітьми, стала на високих тонах зауважувати С. про те як треба стояти за партою. С., як завжди, не зміг змовчати, за що вона початку його вичитувала, а потім теж відправила з класу. С., нічого не зрозумівши, вийшов. Клас також нічого не зрозумів і солідаризувався із С., зайнявши негативну позицію стосовно дій учителя. Наступний урок у цьому класі був урок іноземної мови. Викладала цей предмет класний керівник. Замість того, щоб вести урок, вона стала розбирати випадок на уроці креслення. С. не був важким учнем, але в результаті конфлікту тільки з одним вчителем у нього були зіпсовані відносини з іншими педагогами. Після цього С. зненавидів учительку креслення.

Головна помилка інших учителів полягає в тому, що із солідарності з колегою вони зруйнували те, що довго створювалося і що повинно бути основним правилом педагогічного впливу на дитину. Якщо ця хвиля вчительської «солідарності» проти С. вчасно не зупиниться, то дуже імовірно, що підліток швидко стане об’єктивно «важким».

Аналіз подібних фактів зі шкільного життя показує, що по-перше, конфліктна ситуація може виникнути і суб’єктивно, тобто з волі однієї зі сторін, і об’єктивно. Але не завжди причина конфлікту – небажані вчинки учня. У нашому прикладі причиною конфлікту стали дії учительки, точніше її педагогічно недоцільні дії. Учень С. дійсно створив конфліктну ситуацію, але конфлікту могло і не бути, якщо б вчителька не допустила ряд помилок.

По-друге, легше конфлікт попередити, ніж вирішити. Задача вчителя попередити виникнення конфліктної ситуації (там, де це можливо). Наприклад, познайомитися з листом здоров’я і відомостями про батьків. Якщо у дитини захворювання ендокринної системи – чекайте невмотивованих вчинків і емоційних вибухів.

По-третє, можливе виникнення інциденту, як з боку учня, так і з боку вчителя. Це стосується, насамперед,  емоційної сфери (роздратування, гнів, образа). Нарешті, якщо попередити конфлікт не вдалося, то його доведеться вирішувати. У педагогіці невирішені конфлікти особливо небезпечні як для педагогів, так і учнів. Це тривалий процес, але за умов правильного його розвитку, виховний успіх забезпечений.

Але не можна думати, що конфлікти взагалі мають тільки негативний вплив на особистість і діяльність. Уся справа в тому, ким, коли й наскільки ефективно він розв’язується. Уникнення конфлікту погрожує перехід його всередину, у той час як прагнення його розв’язати, спричиняє можливість конструювання нових відносин на іншій основі.

Прийоми педагогічної взаємодії як засоби попередження конфліктних ситуацій

Які прийоми, накопичені в педагогічному досвіді, можуть слугувати розв’язанню повсякденних ситуативних педагогічних задач? Спочатку з’ясуймо, що таке прийом. Прийом педагогічного впливу – це спосіб організації певної педагогічної ситуації, який викликає нові почуття й думки учнів, що спонукають їх до самозміни [68, с.42-43].

Залежно від того, які почуття можуть бути викликані новою ситуа­цією, Е.Ш. Натанзон поділяє прийоми на спонукальні (дія їх розрахована на вияв радості, вдячності, поваги, гордості, віри в свої сили, власної гідності, що сприяють розвиткові нових позитивних якостей) і гальмівні (збуджують негативні почуття – незручності, сорому, розчарування, каяття, жалю і сприяють подоланню негативних якостей, полегшуючи розвиток позитивних) [68, 40-93]. Окремо виділимо, за Н.Є. Щурковою, групу прийомів етичного захисту, що дають учителю можливість зберегти власну гідність, моральний рівень спілкування й захиститися від амо­ральної поведінки учня, яка провокує на аморальність учителя [116].

До спонукальних прийомів Е.Ш. Натанзон відносить:

1. Авансування (висловлювання позитивних думок, деяке перебільшення його реальних можливостей або заохочення, яке учень не зовсім заслуговує);

2. Вияв умінь учителя (самоутвердження вчителя, здобуття авторитету);

3. Обхідний рух (захист учня, пом’якшення критики, підтримка);

4. Фланговий підхід (активізація позитивних почуттів);

5. Опосередкування (пред’явлення проміжної умови);

6. Прохання (звернення по допомогу, встановлення контакту);

7. Вияв невдоволення (вияв розчарування) [68].

З.Н. Курлянд, Н.І. Дідусь додають наступні спонукальні прийоми: моральну підтримку і укріплення віри у власні сили, залучення до цікавої діяльності, організація успіху у навчанні, довіру, авансування позитивних якостей, прояв доброти й уваги, прохання, переконання [76, с.261].

До гальмівних прийомів Н.Ш. Натанзон відносить:

Збудження тривоги щодо покарання (констатація вчинку з відстроченим покаранням з метою спонукання до самоаналізу);

Іронія (критика в пом’якшений формі з метою усвідомлення суті поведінки);

Констатація вчинку (вказівка на вчинок без оцінки й негативного ставлення з метою активізації самосвідомості);

Натяк (розповідь про аналогічний вчинок, безадресний вислів з метою формування самооцінки(;

Удавана байдужість (витримка, створення ситуації недоречності);

Удавана недовіра (навмисне висловлювання сумніву з метою збудження самолюбства) [68].

З.Н. Курлянд, Н.І. Дідусь зазначають, що на інтровертів краще впливають такі гальмуючі прийоми: натяк, ласкавий докір, удавана байдужість, вияв засмучення; на екстравертів – збудження тривоги про майбутнє покарання, іронія, удавана недовіра, щире обурення [76, с.261].

Стосовно з’ясування проблеми етичного захисту педагога доцільно звернутися до книжки Н.Є. Щуркової [116]. Автор виділяє групу прийомів етичного захисту, що дають учителю можливість зберегти власну гідність, моральний рівень спілкування й захиститися від амо­ральної поведінки учня, яка провокує на аморальність учителя. Етичний захист – це дії особистості, виконані з метою захисту від замаху на її гідність. «Спе­цифіка педагогічного етичного захисту полягає в тому, що діти погано усвідомлюють шкоду, якої завдають, тому педагог здійснює захист при­хованим способом, використовуючи тонкі й навіть витончені форми захисту. Призначення педагогічного етичного захисту зрештою зво­диться до ініціювання суб’єктності дитини, тобто її здатності осмислю­вати скоєне щодо іншої людини» [116, с.73-74]. Реалізуючи етичний захист, педагог мусить дбати про: 1) збережен­ня власної гідності; 2) коригування поведінки дитини; 3) збереження гідності дитини, яка порушила етичні норми поведінки. Ці завдання можуть бути реалізовані такими прийомами:

- прийом наївного подиву, який виражається за допомогою удаваної розгубленості, подиву з приводу того, що сталося: «Невже це можли­во?», «Чи таке буває?». Може бути реалізований у невербальній формі;

- прийом запитання на повторення, що реалізується за допомогою удаваної неуважності вчителя і прохання повторити вислів або дію. Як правило, вдруге негативна поведінка вже не відтворюється;

- прийом підстановки мотиву – піднесення педагогом вихованця, який провокує його на низький рівень спілкування. При цьому слова та дії учня вихователь пояснює прихованими добрими намірами. «Ба­жаєш мені допомогти?» – тлумачить учитель дії учня, який дає з місця відповіді на поставлені запитання;

- прийом посилання на особливості характеру, за допомогою якого ображений учнем педагог перекладає на себе тягар етичної відпові­дальності за конфлікт, посилаючись на особливості свого характеру. Внаслідок цього знижується рівень агресивності вихованця: («Я не звик до такого...» «Мені завжди незручно...»);

- прийом протиставлення переваг вихованця його вчинкові реалізуєть­ся за допомогою лаконічного висловлювання вчителя, в якому порівню­ються позитивні якості учня з його негативними діями: («Ти ж урів­новажена дівчина...», «Я завжди розгублююся, коли освічена, гарно вихована людина дозволяє собі таке...».

Доцільними у взаємодії із школярем, на думку Н.Є. Щуркової, можуть бути і такі прийоми етичного захисту: уточнення адресата («Це ви мені?»); окультурене відтворення висловленого («Якщо я правильно вас зро­зумів...»); виправдання поведінки («Звичайно, ви прагнули...»); велико­душне вибачення («Якщо вам так бажається...»); залишення наодинці («Прикро, що ви не усвідомлюєте, що зараз відбулося»).

Якщо ми бажаємо удосконалити людину, то менше за все слід намагатися змінити її. Сучасні науковці вважають, що для непомітного навіювання, лег­кого гіпнозу, психопрограмування у роботі вчителя доцільно використо­вувати прийоми психономінного впливу на підсвідомість.

«Розрив стереотипу». Для переривання небажаної поведін­ки необхідно різко зробити щось незвичайне, несподіване, що викликає розрив умовного рефлексу – появу орієнтувального рефлексу – легкий транс – привертає увагу. Тоді людина лег­ко піддається навіюванню. Наприклад, змінити початий жест, гучність голосу, заграти на музичному інструменті тощо.

«Вибір без вибору» – ілюзія самостійного вибору стимулює діяльність («Напишемо контрольну роботу на початку чи в се­редині уроку? Ти виконаєш один чи з товаришем? Перед тим як відповідати, можеш поміркувати. Розв’яжемо задачу чи вико­наємо тест?»). Відбувається навіювання корисної активності.

«Вбудована команда». Деякі частини речення мало усвідом­люються, сприймаються буквально, не викликають опору, і тому діють як команди, накази; особливо якщо їх виділити інтонаційно, але замаскувати в кінці речення. Наприклад: «Я думаю, що ти хо­роший. Вважають, що вчитися легко. Цікаво, як ти розв’яжеш задачу? Корисно бути відповідальним. Скажи, що зміниться?»

«Приєднання» – непомітне відображення поведінки, спів­розмовника, синхронізація ритмів дихання, рухів, імітація жестів, поз, нюансів мови, використання однієї репрезентати­вної системи. Через деякий час – зміна пантоміміки; якщо партнер неусвідомлено повторив її, то «приєднання» відбуло­ся, критичність зменшилася, навіювання буде ефективним.

«Ведіння» – опис тієї реакції, яку ви бажаєте викликати (як і більшість прийомів, використовується після «приєднан­ня»). Наприклад: «Ви сидите і дивитесь, і слухаєте, і розумієте мене, і добре запам’ятовуєте те, що я скажу».

До психономічних прийомів впливу також належать «якір», «інкорпорація», «переходи», «трюїзми», «питання-ярлики» тощо [76, 261-262].

Отже, використання різноманітних психономічних і педагогі­чних прийомів впливу та особистість, на основі спостережень, оперативно прийнятих рішень, саморегуляції стає технікою вчителя, яка дає йому змогу працювати оптимально, зберігаю­чи психічне здоров’я всіх учасників педагогічного процесу.

Джерело:

Педагогічна майстерність сучасного вчителя: теорія і практика: Підручник за кредитно-модульною технологією навчання для бакалаврів / Бєльчева Т.Ф., Ізбаш С.С., Елькін М.В. [та ін.]. – 2-ге вид. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2012. – 364 с.

,